У Музеї народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького завершили ремонт даху унікальної бойківської хати 1846 року з села Пилипець на Закарпатті. Йдеться про одну з найцінніших будівель бойківського сектору, збереження якої напряму залежало від стану покрівлі.
За інформацією міської влади, роботи виконували як поточний ремонт, однак їх масштаб був значним. Загальна вартість оновлення даху перевищила 601 тис. грн. У музеї наголошують, що саме ця будівля є ключовою для цілого експозиційного комплексу, тож затягування з ремонтом могло поставити під загрозу її збереження.
Під час робіт дах замінили повністю. Майстри відновили автентичні елементи покрівлі, а також облаштували вентиляційні димники – традиційні конструкції, які колись відводили дим і водночас забезпечували циркуляцію повітря в піддашковому просторі. Це не лише повернуло хаті історичний вигляд, а й покращило умови для збереження деревини.
Реставрацію виконував майстер Максим Тонкіш, який має багаторічний досвід роботи з традиційними покрівельними матеріалами. Він уже перекривав дахи в Національному музеї народної архітектури та побуту України у Києві, у Закарпатському скансені, а також неодноразово працював з об’єктами у Шевченківському гаю.
У музеї визнають, що справжніми викликами стали не стільки самі будівельні операції, скільки все, що їм передувало: пошук фахівців, потрібних матеріалів і контроль за старими дерев’яними конструкціями.
“Найскладнішим було не накрити дах, а знайти майстрів, які володіють старими техніками, забезпечити матеріал, що давно не виробляється у промислових масштабах, і постійно стежити за станом старих дерев’яних елементів. Частину довелося замінювати або так би мовити “протезувати”, але всі роботи виконані вчасно і з максимальною увагою до автентичності”,
Уточнюють, що йдеться передусім про крокви та лати, які вже не витримували навантаження. Нові елементи підбирали так, щоб вони відповідали традиційним технологіям і не порушували історичний образ хати.
Завершення ремонту дає змогу музею й надалі показувати бойківську хату 1846 року як живу пам’ятку дерев’яної архітектури, а не лише експонат, що потребує консервації. Для відвідувачів це шанс побачити, як завдяки фаховій реставрації старі будівлі отримують новий ресурс життя, зберігаючи при цьому свою автентику.
